Закони діалектики Гегеля: мислення визначає буття



Діалектика – дуже багатозначне слово, існуюче у філософії з незапам’ятних часів. У свій час Гегель ємною фразою охарактеризував виникнення і значення цього філософського методу: «Якщо Фалес був творцем філософії природи, Сократ – моральної філософії, то Платон створив третю філософію – діалектики». У філософії закони діалектики розуміються як вчення про найбільш загальні зв’язках, основні принципи та становленні буття, а також про розвиток пізнання. Таким чином, діалектика є одночасно і філософською теорією, і методом пізнання.

Закони діалектики або їх елементи у спрощеному вигляді з’являються у багатьох древніх філософів, що описують світ або космос як внутрішньо суперечливий процес. Для давньогрецької гносеології характерний такий термін, як «софія» – діалектичне осягнення. Елементи діалектики ми спостерігаємо і на Сході, особливо в філософських системах даосизму і буддизму (наприклад, у вченні про те, що не всяке поняття тотожне самому собі, або в парадоксальних міркуваннях про те, що «слабкість велика, а сила незначна»). Діалектичним є вчення Геракліта про Логос – це і війна, і мир, голод і насичення, вода і вогонь, а кожне народження – це смерть попереднього. У Сократа диалектично вміння вести діалог, яке він називає маевтикой – «мистецтвом повитухи». Діалектичним можна назвати твердження Платона про те, що ідея одночасно є і не є річ. Таких прикладів можна знайти безліч як у філософії Середньовіччя, так і Нового Часу.

Однак у Гегеля закони діалектики остаточно формулюються як постулати взаємини буття і мислення, вірніше панування мислення над буттям. У своїх найбільш фундаментальних працях – «Наука логіки», «Філософія природи» і «Феноменологія духу» він, спростовуючи тезу Канта про те, що матерія не виводиться зі свідомості, а свідомість з матерії, фактично заявив, що і матерія, і свідомість розвивається за одними законами – діалектичної логіки. Спочатку існувала тотожність буття і мислення (esse), але в цій тотожності таїлися протиріччя суб’єкта й об’єкта. Пізнаючи себе, це єдність відчужує свої об’єктивні якості та створює інобуття (матерію, природу). Але оскільки сутністю цього інобуття є мислення, то й матеріальний світ логічний, а його змістом є розвиток абсолютної ідеї, вищим ступенем якої є Абсолютний Дух.

Закони діалектики Гегеля фактично є законами мислення як вищої форми пізнання. Мислення здатне виявити в предметі власне утримання, яким є поняття – суть предмета. Тільки діалектичне мислення може осягнути те, що розумне, божественне, дійсне і необхідне збігаються по суті, а не за зовнішніми проявами. Формальна логіка на це нездатна, тому що вона обмежена законами мислення, діалектична ж осягає закони розвитку.

Закони діалектики, сформульовані Гегелем, перш за все, відносяться до понять. Перший закон говорить про те, що поняття розвиваються від простих до складних, від конкретних до абстрактних і, навпаки, вони перетікають одне в інше. Створення нових понять відбувається через якісні зміни, стрибок, «переривання безперервності». Другий закон стверджує, що кожне поняття є єдністю тотожності і відмінності – адже в основі будь-якого з них лежать протилежності, які призводять до руху і розвитку. І, нарешті, третій закон – заперечення заперечення – описує схему розвитку понять. Будь-яке нове поняття заперечує попереднє, в той же час щось від нього бере, а подальше повертається до першого, але вже на іншому рівні.

Гегель розробив також категорії, принципи і закони діалектики. Одиничне, особливе і загальне є основними категоріями розвитку понять і являють собою тріаду. Сама схема Гегеля про розвиток буття і мислення, природного, духовного та історичного світу теж є тріадою. Якщо початкове, єдине буття-мислення він характеризує як «абстрактне буття», то створення природи філософ називає «змістовним буттям», а поява людини, історичний процес і виникнення пізнання – «свідомим буттям». Таким чином, його діалектика – це «наука про ідею в собі і для себе сущої».


Залишити коментар