Штучні супутники Землі



Штучні супутники Землі – це літальні космічні апарати, які виведені на орбіту Землі і обертаються навколо неї по геоцентричної орбіті. Вони призначаються для вирішення прикладних і наукових завдань. Вперше запуск штучного супутника Землі стався 4 жовтня 1957 в СРСР. Це було перше штучне небесне тіло, яке створили люди. Подія стала можливою завдяки результатам досягнень в багатьох областях ракетної, обчислювальної техніки, електроніки, небесної механіки, автоматичного управління та технічних розділів науки. Перший ШСЗ дав можливість виміряти щільність верхніх шарів атмосфери, перевірити достовірність теоретичних розрахунків і основних технічних рішень, які застосувались для виведення ШСЗ на орбіту, дослідити особливості передачі радіосигналу в іоносфері.

Америка запустила свій перший ШСЗ “Експлорер-1 “1 лютого 1958, а потім, трохи пізніше, справили запуски і інші країни: Франція, Австралія, Японія, КНР, Великобританія. У галузі космічних досліджень набуло широкого поширення співпрацю між країнами всього світу.

Космічний апарат може називатися супутником тільки після здійснення ним більше одного обороту навколо Землі. А інакше він не реєструється як супутник і буде іменуватися ракетним зондом, який проводив вимірювання по балістичній траєкторії.

Супутник вважається активним, якщо на ньому встановлені радіопередавачі, імпульсні лампи, що подають світлові сигнали, вимірювальна апаратура. Пасивні штучні супутники Землі часто служать для спостережень з поверхні планети при виконанні деяких наукових завдань. До них відносяться супутники-балони діаметром до декількох десятків метрів.

Штучні супутники Землі поділяють на прикладні та науково-дослідні, залежно від виконуваних ними завдань. Науково-дослідні призначені для проведення досліджень небесних тіл, Землі, космічного простору. Такими є геодезичні та геофізичні супутники, астрономічні орбітальні обсерваторії і т.д. Прикладні ШСЗ – це супутники зв’язку, навігаційні супутники, метеорологічні, супутники для дослідження ресурсів Землі, технічні та ін

Штучні супутники Землі, створені для польоту людини, носять назву «пілотовані кораблі-супутники». ШСЗ на приполярній або полярній орбіті називаються полярними, а на екваторіальній орбіті – екваторіальними. Стаціонарні супутники – це запущені на екваторіальну кругову орбіту ШСЗ, напрямок руху яких збігається з обертанням Землі, вони нерухомо висять над конкретною точкою планети. Відокремлювані від супутників при виведенні на орбіту деталі, як, наприклад головні обтічники, є вторинними орбітальними об’єктами. Найчастіше їх називають супутниками, хоч вони і рухаються вздовж навколоземних орбіт, і служать переважно об’єктами для спостережень у наукових цілях.

З 1957 по 1962 рр.. у назві космічних об’єктів вказувався рік запуску і буква грецького алфавіту, відповідна порядковому номеру запуску в конкретному році, а також арабська цифра – номер об’єкта, що залежить від його наукової значущості або яскравості. Але кількість запускаються ШСЗ стрімко зростало, тому з 1 січня 1963 вони стали позначатися роком запуску, номером запуску в тому ж році і буквою латинського алфавіту.

Супутники можуть бути різними за розмірами, конструктивними схемами, масі, складу бортового обладнання, залежно від виконуваних завдань. Енергоживлення апаратури майже всіх ШСЗ проводиться за допомогою сонячних батарей, встановлених на зовнішній частині корпусу.

На орбіту ШСЗ виводяться за допомогою керованих автоматично багатоступеневих ракет-носіїв. Рух штучних супутників Землі підпорядковане пасивним (тяжіння планет, опір атмосфери Землі і т.д.) і активним (у разі, якщо на супутнику встановлено реактивний двигун) силам.


Залишити коментар

Штучні супутники Землі



Штучні супутники Землі – це літальні космічні апарати, які виведені на орбіту Землі і обертаються навколо неї по геоцентричної орбіті. Вони призначаються для вирішення прикладних і наукових завдань. Вперше запуск штучного супутника Землі стався 4 жовтня 1957 в СРСР. Це було перше штучне небесне тіло, яке створили люди. Подія стала можливою завдяки результатам досягнень в багатьох областях ракетної, обчислювальної техніки, електроніки, небесної механіки, автоматичного управління та технічних розділів науки. Перший ШСЗ дав можливість виміряти щільність верхніх шарів атмосфери, перевірити достовірність теоретичних розрахунків і основних технічних рішень, які застосувались для виведення ШСЗ на орбіту, дослідити особливості передачі радіосигналу в іоносфері.

Америка запустила свій перший ШСЗ “Експлорер-1 “1 лютого 1958, а потім, трохи пізніше, справили запуски і інші країни: Франція, Австралія, Японія, КНР, Великобританія. У галузі космічних досліджень набуло широкого поширення співпрацю між країнами всього світу.

Космічний апарат може називатися супутником тільки після здійснення ним більше одного обороту навколо Землі. А інакше він не реєструється як супутник і буде іменуватися ракетним зондом, який проводив вимірювання по балістичній траєкторії.

Супутник вважається активним, якщо на ньому встановлені радіопередавачі, імпульсні лампи, що подають світлові сигнали, вимірювальна апаратура. Пасивні штучні супутники Землі часто служать для спостережень з поверхні планети при виконанні деяких наукових завдань. До них відносяться супутники-балони діаметром до декількох десятків метрів.

Штучні супутники Землі поділяють на прикладні та науково-дослідні, залежно від виконуваних ними завдань. Науково-дослідні призначені для проведення досліджень небесних тіл, Землі, космічного простору. Такими є геодезичні та геофізичні супутники, астрономічні орбітальні обсерваторії і т.д. Прикладні ШСЗ – це супутники зв’язку, навігаційні супутники, метеорологічні, супутники для дослідження ресурсів Землі, технічні та ін

Штучні супутники Землі, створені для польоту людини, носять назву «пілотовані кораблі-супутники». ШСЗ на приполярній або полярній орбіті називаються полярними, а на екваторіальній орбіті – екваторіальними. Стаціонарні супутники – це запущені на екваторіальну кругову орбіту ШСЗ, напрямок руху яких збігається з обертанням Землі, вони нерухомо висять над конкретною точкою планети. Відокремлювані від супутників при виведенні на орбіту деталі, як, наприклад головні обтічники, є вторинними орбітальними об’єктами. Найчастіше їх називають супутниками, хоч вони і рухаються вздовж навколоземних орбіт, і служать переважно об’єктами для спостережень у наукових цілях.

З 1957 по 1962 рр.. у назві космічних об’єктів вказувався рік запуску і буква грецького алфавіту, відповідна порядковому номеру запуску в конкретному році, а також арабська цифра – номер об’єкта, що залежить від його наукової значущості або яскравості. Але кількість запускаються ШСЗ стрімко зростало, тому з 1 січня 1963 вони стали позначатися роком запуску, номером запуску в тому ж році і буквою латинського алфавіту.

Супутники можуть бути різними за розмірами, конструктивними схемами, масі, складу бортового обладнання, залежно від виконуваних завдань. Енергоживлення апаратури майже всіх ШСЗ проводиться за допомогою сонячних батарей, встановлених на зовнішній частині корпусу.

На орбіту ШСЗ виводяться за допомогою керованих автоматично багатоступеневих ракет-носіїв. Рух штучних супутників Землі підпорядковане пасивним (тяжіння планет, опір атмосфери Землі і т.д.) і активним (у разі, якщо на супутнику встановлено реактивний двигун) силам.