Прибутковість цінних паперів



Прибутковість є одним з ключових понять в теорії інвестування. Загальний принцип оцінки ефективності будь-якої інвестиції можна сформулювати наступним чином: “Чим вище ризик, тим вище прибутковість”. При цьому інвестор прагне максимізувати прибутковість портфеля цінних паперів, що знаходиться в його володінні, одночасно мінімізуючи ризики, пов’язані з таким володінням. Відповідно, для того, щоб можна було використовувати це твердження на практиці, у інвестора повинні бути ефективні інструменти чисельної оцінки обох доданків – і ризику, і прибутковості вкладення. І якщо ризик, будучи категорією якісної, дуже важкий для формалізації і кількісної оцінки, то прибутковість, в тому числі і прибутковість цінних паперів різних видів, може бути оцінена навіть людиною, що не володіє великим багажем спеціальних знань.

Прибутковість цінних паперів за своєю суттю відображає відсоткове зміна вартості цінних паперів за певний період часу. Як правило, розрахунковим періодом для визначення прибутковості береться один календарний рік, навіть у тому випадку, якщо час, що залишився до закінчення звернення папери, менше року.

Теорія інвестування виділяє кілька видів прибутковості. Раніше повсюдно використовувалося таке поняття, як поточна прибутковість цінних паперів. Вона визначається, як відношення суми всіх платежів, одержуваних власником протягом року за рахунок володіння пакетом цінних паперів, до ринкової вартості активу. Очевидно, що такий підхід міг бути застосовний тільки до акцій, по яких можлива виплата дивідендів (тобто, в першу чергу, привілейованими акціями) і до процентних облігаціях, що передбачає виплату купона. При уявній простоті цей підхід має один істотний недолік: він не враховує грошовий потік, який утворюється (або може утворитися) за рахунок реалізації на вторинному ринку або погашення емітентом самого базового активу. Очевидно, що, як правило, номінал навіть довгостроковій облігації набагато більше, ніж сума всіх купонних виплат, здійснюваних за нею протягом усього терміну її звернення. Крім того, подібний підхід непридатний до такого поширеній фінансовому інструменту, як дисконтні облігації.

Усіх цих недоліків позбавлений інший показник прибутковості – прибутковість до погашення. До речі, потрібно сказати, що саме цей показник закріплений у МСФЗ 39 для розрахунку справедливої вартості боргових цінних паперів. Слідом за міжнародними стандартами, аналогічний підхід перейняло більшість національних систем бухгалтерського обліку розвинених держав.

Цей показник хороший тим, що враховує не тільки щорічні надходження у вигляді доходу від володіння активом, а й прибутковість цінних паперів, яку інвестор отримує або недоотримує за рахунок одержуваного дисконту або виплачуваної премії при придбанні фінансового активу. Причому, якщо мова йде про довгострокову інвестиції, такий дисконт або премія амортизуються протягом всього терміну, що залишився до погашення цінного паперу. Такий підхід зручний, якщо необхідно розрахувати, скажімо, прибутковість державних облігацій, які в більшості випадків є довгостроковими.

При розрахунку дохідності до погашення інвестор повинен визначити для себе такий важливий параметр, як необхідна норма прибутковості. Необхідна норма прибутковості – це ставка на вкладений капітал, яка, з точки зору інвестора, здатна компенсувати йому всі ризики, пов’язані з інвестуванням в подібні активи. Відповідно, саме цей показник визначає, торгується чи процентна облігація на ринку за ціною нижче або вище номіналу. Так, наприклад, якщо необхідна норма прибутковості вище річної ставки купона, то цю різницю інвестор буде прагнути компенсувати за рахунок дисконту за номінальною вартістю облігації. І, навпаки, якщо необхідна норма прибутковості нижче річною купонною ставки, то інвестор буде готовий виплатити продавцю або емітенту облігацій суму, що перевищує номінал цінного паперу.


Залишити коментар