Провідна діяльність: поняття і основні види

Провідна діяльність – діяльність дитини, яку він здійснює в межах соціальної ситуації розвитку. Виконання її визначатиме появу і розвиток у суб’єкта основних психологічних новоутворень на певному щаблі розвитку в онтогенезі.

На кожному етапі психічного розвитку формується особлива соціальна ситуація розвитку, яка, у свою чергу, сприяє тому, що проявляється відповідна ведуча діяльність. Це і є ознакою переходу на більш високий рівень психіки.

Провідна діяльність здатна визначити виникнення нового етапу розвитку, виступаючи базовим критерієм при його діагностиці. Вона проявляється не відразу, а повинна пройти формування в рамках соціальної ситуації. Більше того, нова діяльність не скасовуватиме попередній тип.

Отже, провідна діяльність є чинником, який обумовлює прояв основних змін та новоутворень у психічному рівні розвитку на певних етапах онтогенезу.

Як це відбувається? У її рамках розвиваються і тренуються всі функції дитини. Це, в кінцевому рахунку, призведе до появи якісних змін. Зростаючі можливості підростаючого людини стануть джерелом для прояву суперечностей у системі «дитина – дорослий», які «виллються» у невідповідність виникли його можливостей застарілої формі взаємин із середовищем. Саме тоді починається особливий криза розвитку, що сприяє переходу на більш високий рівень онтогенезу.

Розглянемо більш докладно перебіг цього процесу, спираючись на дані сучасних досліджень.

У період дитинства (від народження до року) соціальна ситуація буде визначатися тим, що маленька дитина не може обходитися без дорослого. Він йому необхідний не тільки для забезпечення фізичних потреб, але також і для комунікації. Тому провідний тип діяльності – безпосереднє емоційне спілкування дитини – сформує необхідність і потреба в спілкуванні з людьми.

На етапі раннього дитинства (від року до трьох) малюк отримує свободу, яка пов’язана з тим, що він вже здатний самостійно пересуватися.
Крім цього, активно розвивається мова, а батьки тепер виступають в якості посередника між ним і навколишнім світом. Саме дорослі стають провідниками, а предметно-маніпулятивна діяльність – провідною. Завдяки їй розвиваються і удосконалюються рухові і мовні вміння та навички.

У період дошкільного віку (від трьох до семи років) дитина входить у світ дорослих за допомогою сюжетно-рольової гри. У її рамках він має можливість повторити те, що бачить в навколишньому світі. Саме тому з’являються гри в лікаря, продавця, розбійників, війну, сім’ю і так далі.

У молодшому шкільному віці (від семи до одинадцяти років) провідний вид діяльності суттєво змінюється: основний стає навчальна. Всі зусилля дитини повинні бути спрямовані на те, щоб засвоїти основи наук і стати суб’єктом діяльності. У соціальній ситуації розвитку з’являється новий дорослий – вчитель, який тепер визначає особливості його розвитку, оцінюючи зусилля і здібності учня.

Починаючи з підліткового віку (від одинадцяти до п’ятнадцяти років) провідним типом діяльності стає спілкування з однолітками, яке проявляється в різних соціальних сферах (навчальної, художньої, спортивної, особистої і так далі). Саме воно тепер є визначальним для психічного розвитку отрока, а вплив дорослих «відходить» на другий план.

У міру ж дорослішання та соціалізації людини основний стає трудова діяльність, сприяючи формуванню його професіоналізму.

2019-04-26T21:25:34+00:00октября 15, 2013|